Вшанували пам’ять розстріляних євреїв

Сарни 1942-го. На околиці міста огороджена колючим дротом територія. Тоді це було гетто – страшне місце, де утримувалось 6 тисяч єврейського населення із Сарн, Рокитного, Клесова та інших сіл району, перенаселення там складало 15 осіб на одну кімнату.

27-28 серпня 1942 р. у лісі за 1,5 км на північний захід від міста німецькі каральні органи провели масовий розстріл близько 15 тис. євреїв і 1,5 тис. циган, звезених із Сарненського ґетто та всього району. Декілька тисяч євреїв на чолі з організованою групою спротиву в момент початку німецької операції намагалися прорватися з території ґетто, відкривши вогонь по охороні, однак лише кільком сотням вдалося дістатися лісу та приєднатися до загонів червоних партизан. Ще менше дожили до вступу радянських військ у Сарни.

В ліс поблизу стадіону «Мрія», щороку представники міської та районної влади, мешканці міста, далекі родичі убієнних та представники єврейської громади приїжджають на місце розстрілу безневинних людей, проходять тією ж стежкою, якою 72 роки крокували востаннє євреї, цигани, поляки та українці. Ніхто не може з точністю сказати скільки тіл покоїться під гранітними плитами, за що вбили жінок, чоловік, дітей…Прибрані могили, охайно викладена плитка, майже за містом не забувають доглядати за пам’ятниками працівники КП «Трудівник».

Представників єврейської національності прийшли вшанувати виконуючий обов’язки міського голови Руслан Хомич, керівник апарату райдержадміністрації Василь Стельмах, родичі загиблих, представники іудейської релігійної громади, завідувачка Сарненським історико-етнографічним музеєм Раїса Тишкевич, керівник шкільного клубу спілкування Валентина Александрович, молодь міста.

Раїса Тишкевич повідала про страждання єврейського народу, події серпня 1942-го. Разом з присутніми намагались зрозуміти позицію фашистів щодо євреїв, адже вбивати лише за те, що вони не тої національності – зло. Разом зазирнули у скорботну історію, вшанували могили загиблих хвилиною мовчання, поклали до могил квіти.

Сьогодні як ніколи мусимо усвідомити, що життя нам дається зверху, і ніхто не має права забрати його в іншої людини. А люди пам’ятають, зберігають та увіковічують імена загиблих, запалюють свічку, моляться за упокій мирних душ та…просять пробачення.

Фото у галереї