«Мамо, ти навіть не уявляєш, що ви зробили…» - про допомогу військовим з вуст матері солдата

«Якщо ми не можемо бути там, на сході країни, то мусимо допомагати звідси, щоб наші діти, чоловіки, рідні відчували підтримку, віру та надію», - ділиться своїми думками Ратич Ольга Аксентіївна. Саме ця жінка очолила громадський штаб збору продуктів та речей для сарненських військових, які перебувають у зоні АТО, в тому числі й у складі батальйону «Горинь». Вольова та організована, добра та чуйна, вона – мати одного з хлопців, що перебуває на сході країни. Ця жінка, яка не побоялась взяти на себе відповідальність в організації такої важкої та благородної справи як постачання воїнів та мирного населення провізією, вона не побоялась труднощів, бо хоче захистити таких дітей, як і її ж, бо хоче миру у рідній державі.

У складі № 1 Міжнародного благодійного фонду «Глорія» крім Ольги Аксентіївни завжди можна зустріти волонтерів, благодійників та простих жителів міста й району, що власними силами звозять харчі, засоби гігієни та кошти на потреби військовослужбовців. Дбайливі жіночі руки матерів та дівчат щоденно фасують та упаковують тонни передач, щоб все це, згодом, доставити на схід країни. Під стелю заповнений мішками та ящиками склад з провізією для військових, є й адресні передачі: матері передають синам проскурки, таблетки, речі. Сарненський держлісгосп, до прикладу, у два мішки спакував найнеобхідніший мінімум для свого колеги Саванчука Андрія, який теж передаватимуть зі складу до місця служби військового, а працівники Сарненської міської ради на потреби вояків перерахували свою одноденну заробітну плату.

«Крупи, олія, вода, консерви, чай, кава, цигарки, солодощі, цукор, засоби гігієни та медичні препарати – це все приносять люди. Тут і домашні закрутки й продукти та речі, закуплені у магазинах, пожертви благодійників та простих жителів, передачі від батьків». – розповідає волонтер-координатор пані Ольга. А ще жінка демонструє дитячі малюнки – прапори, солдати, заклики до миру, прохання повернутись живими, - тематика дитячих малюнків вражає ніжністю та любов’ю. А водночас – дітки тепер не зображають машинки та роботів, вони – творці намальованих вояків та танків, національної символіки та автоматів, вони пишаються й хочуть вирости солдатами, вони просять татусів повернутись живими… Найбільше вражають обереги та іконки, які пакують разом з речами, молитви, підписані дитячими руками…

«До нас телефонують звідти й дякую, а я прошу дякувати не нам, а людям. Ви не уявляєте, які щасливі від того ми і які щасливі хлопці. Від себе ж висловлюю щирі слова вдячності жителям району, всім сільрадам, місцевій та районній владі, зокрема голові РДА Сергію Євтушку, голові райради Миколі Драганчуку, в.о. міського голови Руслану Хомичу, підприємцям,я кі перераховують кошти, волонтерам, сотнику «Поліської Січі» Роману Захарчуку, членам громадських організацій, кожному, хто долучився до зібрання речей для військових». Ольга Аксентіївна тішиться й хвилюється, бідкається жінка, щоб не оминути словом вдячності когось, а ще більше турбує її як доставити усе зібране на схід, бо ж, часом, місця у фурах не вистачає, а продукти простоювати на складі не повинні.

«Чогось маємо у надлишку, а чогось не вистачає. Не можемо укомплектувати аптечки, потребуємо кровозупинних апаратів, ліків для шлунку та звичайних вітамінів. Аптекарі допомагають чим можуть, добре й так…» За словами Ольги Аксентіївни, сьогодні мусимо кинути все заради виконання однієї спільної справи. «Не варто акцентувати увагу на політичній приналежності, поглядах на певні речі чи особистій неприязні. У нас є мета і ми не маємо права ділитись на шляху до її досягнення. І це більш, ніж зворушливо, коли жінка залишає на потреби поранених середню добову зарплату чи коли дідусь-пенсіонер приносить на склад банку сала для військових...Хто що й скільки може, ми не просимо й не змушуємо». - розповідає пані Ольга. Збір коштів та речей триває, устаткування для воїнів буде й надалі закуповуватися, зазначила активістка. Розповідає жінка, що часом дивується пасивності деяких верств населення, які відсторонюють себе від подій, що відбуваються наразі в країні. «Вони думають, що це чужа біда, яка їх не торкнеться, неможна так…», - сльози навертаються на очі матері, яка знає, що таке чекати сина з війни, чекати дзвінка й не втомлюватись допомагати чим може ще сотням таких же українським дітям.

«Прошу людей відчувати себе адекватно цьому часу, адже прикро й страшно чути залпи салютів посеред ночі, це лякає. Сумно усвідомлювати, що люди забувають про те, що в країні війна і чиїсь діти віддають своє життя за наш спокій та мир».

Цього тижня чергову партію зібраної громадою гуманітарної допомоги відправили у зони проведення АТО. Допомагають у завантаженні фур продуктами та речами також мешканці міста: волонтери, працівники, депутати, МНС-ники. Тут усі рівні та єдині, з рук в руки передають мішки, заповнюють авто харчами, переживають за побратимів, чекають дзвінків, повернення додому цілими та неушкодженими й миру в Україні.

Фото у галереї
Василя Сосюка